Студентські протести в україні: причини, особливості, результати. Соціологічний аналіз

Анотація. У статті було розглянуто, особливості та причини студентських протестів в Україні. Також виявлено, яким чином студентські бунти стали індикаторами прояву загальнонаціональних настроїв пересічних українців, що саме призводило до дій покликаних змінити існуючу ситуацію. Студенти стали особливою соціальною категорією українського суспільства. Через низький рівень терпимості у студентів, вони дуже чітко відчувають соціальні зміни, які відбуваються в державі. Тому, важливо було дослідити динаміку та основні причини студентських рухів. Було розглянуто найяскравіші молодіжні протести, які відбувались в незалежній Україні та до яких наслідків це призвело.
Ключові слова: протест, Україна, демократія, студентство, студентські рухи, молодіжні громадські організації.

Аннотация. В статье были рассмотрены особенности и причины студенческих протестов в Украине. Также выявлено, каким образом студенческие бунты стали индикаторами проявления общенациональных настроений рядовых украинцев, что именно приводило к действиям призванных изменить существующую ситуацию. Студенты стали особой социальной категорией украинского общества. Из-за низкого уровня терпимости студентов, они очень четко чувствуют социальные изменения, которые происходят в государстве. Поэтому, важно исследовать динамику и основные причины студенческих движений. Были рассмотрены самые яркие молодежные протесты, которые происходили в независимой Украине и к каким последствиям это привело.
Ключевые слова: протест, Украина, демократия, студенчество, студенческие движения, молодежные общественные организации.

Annotation. The article describes the features and causes of student protests in Ukraine. Also revealed how the student revolts began manifestation of national moods indicators ordinary Ukrainians that it caused to action aimed at change the existing situation. Students have become a special social category of Ukrainian society. Due to low level of tolerance of students, they are very precisely sense of social changes that occur in the state. Therefore, it is important investigate the dynamics and main causes of the student movements. Were considered most vivid youth protests that have occurred in the independent Ukraine and the consequences it led to.
Key words: protest, Ukraine, democracy, students, student protests, youth public organizations.

Кожна сучасна держава світу прагне досягти рівня стабільного розвитку власної економіки, соціального забезпечення, підйому в усіх інститутах соціального життя тощо. Українці, як і жителі інших країн, прагнуть отримати кращі умови життя, краще соціальне забезпечення, кращу оплату праці та ін.. В українському контексті роль університетів стає дедалі важливішою у соціалізації молоді. Лише студенти, як окрема соціальна категорія, прагнуть досягти всього цього, а не отримати! Це і відділяє їх від інших соціальних верств українського соціуму та дає їм певні преференції в досягненні заданих цілей.

Польський соціолог Ял Карлицький, досліджуючи особливості студентських об’єднань, дійшов до висновку, що, потрапляючи в студентське середовище, молода людина з перших же днів перебування в ньому відлучає себе від минулого життя та максимально консолідується з такими ж представниками даної соціальної групи. Ідентифікація з ними накладає певні соціальні маркери, типу таких: “Це моя організація”, “це моя група”, “наш курс думає інакше”, “ми разом проти цього…” тощо [1, c.128].

Студентська молодь завжди була легкою на підйом та найактивнішою частиною українського суспільства. В будь-який момент часу вони можуть швидко мобілізуватись та висловити власне невдоволення, щодо тієї чи іншої події. Зокрема з соціологічної точки зору це можна пояснити тим, що молоде покоління часто не має сімейної прив’язаності до конкретного місця, що по суті розв’язує руки та призводить до того, що вони утворюють собою приховану соціальну силу, яка покликана будь-де і будь-коли зібратись і досягти загальноприйнятої мети. Головна проблема, в даному випадку – це сильний лідер, який повинен поставити чіткі завдання та цілі на які потрібно спрямувати всю студентську енергетику.

Переходячи безпосередньо до студентських протестів, важливо з’ясувати, якими рушійними силами рухає студентську молодь до активних дій.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча). У студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета, образ життя, обов’язки, любов, вірність, тощо). Посилюється цілеспрямованість, рішучість, настирливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність у процесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою. Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями та часто видає бажане за дійсне. Це і є мабуть головною проблемою, яка дається соціальним психологам для подальшого вивчення.

Переходячи до соціальних протестів, під цим явищем зазвичай розуміють відносно відкриту реакцію на суспільну ситуацію: іноді на підтримку, але зазвичай проти неї. В залежності від ставлення до нього з боку влади і політичного режиму протести бувають санкціоновані і несанкціоновані. Зокрема крайня форма соціального протесту може перерости в революцію.

У контексті дискусії про студентські протести в Україні це питання є показовим. Сам факт, що академічний інтелектуал вважається легітимним і необхідним коментатором суспільно-політичних подій, вже наштовхує на те, що наше суспільство розвивається у вірному напрямку. Так як Україна відносно молода держава, то лише зараз поступово позбувається негативних залишків від радянського періоду (як на духовному, соціальному рівнях, так і на рівні самоідентифікації кожного українця). Це призводить до достатньо болючих транзитологічних перетворень, які ми переживаємо вже більше 20 років: боротьба за демократію, ментальна різниця між поколіннями, абсолютно різні цивілізаційні погляди на розвиток держави серед українського суспільства, тощо.

Лише те, що студенти вийшли на вулицю, заради досягнення певних цілей, значить, що вони це можуть зробити ще раз – аби у випадку нагальної потреби відстоювати власні інтереси. Бурдьє зазначає, що: “перехід від імпліцитності до експліцитності, від суб’єктивного враження до об’єктивного висловлювання, до публічного прояву у ході виступу чи колективної акції констатує собою акт інституалізації, і тим самим є актом офіційного визнання суспільної групи чи класу” [2, c.23]. Саме тому виникають проблемні суспільні питання, які частіше за все порушують важливі цінності українців і збільшують прірву у відносинах із державою. В таких випадках представляти суспільство доводиться студентам. Вони швидко вміють мобілізуватись та висунути державі конкретні проблемні запитання. І як виявилось, це у них виходить достатньо успішно.

Українські студентські протести, як бачимо, майже завжди класифікуються як соціальні протести. Тож, соціальний протест – це протест, спрямований проти соціальної нерівності, проблем, що існують у суспільстві, як правило економічного або соціального характеру; часто переростає в політичну форму [3, c.261].

Особливістю активності українських студентів є саме питання соціальної незахищеності. В країнах ЄС, однією з найважливіших функцій університету була роль “соціального ліфта” про який згадував російський соціолог Питирим Сорокін [4, c.393]. Сьогодні диплом девальвується, на даний момент на нього не можна опиратись. І коли вихідці із нижніх соціальних верств перестають отримувати доступ до бажаної освіти, до хороших викладачів, то це може виливатись в агресію та невдоволення. Адже саме ці люди і складають рухому основу соціальних інновацій та соціального розвитку держави. Через таку ситуацію, у них є певна біографічна напруга, яку вони реалізують у суспільно-корисній діяльності, а також відстоюючи інтереси всього суспільства. Причому часто завдяки університету вони стають носіями ідеї “суспільного блага”. Але сьогодні університет знімає ідею “суспільного блага” із порядку денного, проте цю ідею ставлять перед собою самі студенти і поступово досягають поставлених цілей.

В Україні, студентські протести завжди дають свої результати, студенти добиваються поставлених цілей. Як говорить російський соціолог Олександр Бібков (досліджуючи освітню проблематику): “Український досвід взагалі унікальний. Здавалось би, в контексті Східної Європи і пострадянського простору взагалі не прийнято говорити про соціальну рівність. І от що дивує. Багатотисячні протести в Англії, піврічний страйк французьких університетів, німецька хвиля протестів — все це було спрямовано проти непопулярних реформ, але це не принесло результатів. При цьому українським активістам вдається легко добиватись відміни постанов або законопроектів. Це щось надзвичайне!” [5]. Даний феномен говорить про те, що скрутна соціально-економічна ситуація, яка супроводжує Україну протягом всього періоду незалежності, провокує сучасну молодь максимально відстоювати свої права та виконувати функцію представників всього українського суспільства.

Задля формування сукупного образу студентського руху в Україні за останній період слід ретроспективно розглянути ключові моменти, що вплинули на його активізацію в період з 1990-2014 рр.
Влітку 1990 року, лідери київської «Української студентської спілки» започаткували ідею проведення акції з вимогами, які наближали УРСР до збільшення своєї самостійності та взагалі відокремлення від СРСР. Основою протесту стало голодування студентів задля задоволення власних вимог:

• недопущення підписання нового союзного договору;
• перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
• повернення на територію УРСР українських солдатів а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями виключно на території республіки;
• націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;
• відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола [6, c.508].

Цю ж ідею підхопило «Студентське Братство Львівщини». Хороші стосунки між членами організацій та високий рівень організаційної підготовки стали запорукою успішного проведення акції. Одностайно визначили день початку акції, форми, методи, вимоги. Зокрема, кияни висунули три основні вимоги: перевибори ВР УРСР, націоналізація майна КПУ та ЛКСМУ, не допущення підписання нового союзного договору, а львів’яни додали ще дві: відставка Масола та прийняття рішення про військову службу громадян УРСР виключно в межах республіки [7, c.794]. Тож, як ми бачимо, студенти консолідувались заради спільної мети. Їх усіх об’єднала ідея української самостійності, а також послаблення контролю з боку КПРС і всього державного апарату.

Як наслідок дана акція протесту (яка відбувалась з 1 до 17 жовтня 1990р.) пройшла надзвичайно організовано, без сутичок та із задоволенням усіх висунутих вимог, що стало унікальною подією на всьому Європейському просторі. В даному випадку, українські студенти продемонстрували всьому світу, що оксамитові революції можливі і без досвідчених лідерів та в недемократичній державі, що раніше було неможливим. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

Після такої гучної активізації студентської молоді наприкінці існування УРСР, вже в незалежній Україні потужних, загальнонаціональних студентських протестів фактично не відбувалось до 2009 року. До цього періоду, громадська активність студентів проявлялась лише на локалізованому рівні. Це і протести проти різноманітних забудов на території ВНЗ, і проти об’єднань навчальних закладів, проти рішень адміністрацій університету, тощо. Однією з таких акцій, яка сколихнула всю Україну – це була так звана “Революція на траві”, яка відбулась у м. Суми. Почалась вона з невеликого мітингу в травні 2004 року, з вимогами не об’єднувати 3 ВНЗ міста в один. Але після дипломатичних кроків, бажаного результату не досягнули, а в цей час вже відбувались процеси утворення єдиного Сумського національного університету (СНУ). Тому, починаючи з 28 червня і до 1 серпня близько 100 студентів міста встановили наметове містечко в центрі міста і вимагали відмінити рішення про утворення єдиного університету. Ціль було досягнуто 10 серпня, коли Кучма Л.Д. прийняв указ про скасування рішення, що стосується об’єднання сумських ВНЗ.

Унікальність даного протесту в тому, що студенти домоглись не тільки поставленої цілі, а й того, що похитнувся такий міцний (як здавалось) державний апарат. Проходячи через усі існуючі складнощі (арешти, побиття, погрози, шантаж близьких, тощо), студенти продемонстрували свою згуртованість, цілеспрямованість та величезний рівень мобільності. Студенти мають найнижчий рівень соціальної терпимості серед усіх вікових прошарків, які існують в суспільстві.

Студентський рух значно активізувався на початку 2010 року, коли почалася так звана “АнтиТабачна кампанія” та “Студенти проти деградації освіти”. Стосувались вони в першу чергу одіозного міністра освіти Табачника Д.В. та законопроекту про вищу освіту, який він підтримував та висував. Загалом, можна показати динаміку студентських протестів упродовж 2010 року, коли суспільство стало свідком як мінімум трьох хвиль студентських протестів.

У березні приводом до студентського невдоволення, провідну роль в якому грала ВО «Свобода», стало призначення Дмитра Табачника на пост Міністра освіти і науки України; приводом до червневого протесту стала смерть Ігоря Індила в Шевченківському районному управлінні міліції. Ігор Індило був пересічним студентом, і лиха доля спіткала його у переддень Дня народження. У вечір 17-го травня в стінах гуртожитку з невідомих причин стався конфлікт між охоронцем та дільничним, внаслідок чого Ігоря запросили до районного управління міліції. Хлопець добровільно погодився покинути гуртожиток та вирушити разом з дільничним до Шевченківського райуправління міліції. Вже у відділку, за версією міліціонерів, Ігор тричі падав, а через декілька годин лікарі швидкої допомоги зафіксували смерть студента. Загалом ситуація виглядає абсурдно: мовляв, Ігор сам падав (всього лише з висоти власного зросту) і внаслідок цього помер — а міліція тут ні до чого. Громадськість не повірила такій офіційній версії, і впродовж протестних акції учасники не раз заявляли про перевищення службових повноважень та, фактично, не про смерть, а про вбивство Ігоря Індила. Цей приклад нічим не вмотивованого насилля з боку міліції над звичайним студентом дійсно сколихнув громадськість [8].

У жовтні почалася масштабна кампанія проти постанови №796 про введення платних послуг у вищих навчальних закладах. За цією постановою, прийнятою ще в серпні, порушувався конституційний принцип безоплатності вищої освіти в державних та комунальних закладах. Цим документом затверджувався перелік платних послуг, які безпосередньо пов’язані з навчальним процесом, як-от підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, проведення контрольних заходів у разі переведення студента з одного закладу в інший, організація заходів у позанавчальний час та навіть надання бібліотечних послуг.

Таблиця 1. Напрямки студентських протестів (жовтень 2009 — грудень 2010 рр.) [9].

В даному випадку згідно даних, представлених Центром дослідження суспільства, завдяки проекту Ukrainian Protest and Coercion Data, можна стверджувати, що перш за все, студентські протести виникають як реакція на реформи згори. Особливо прикметним є те, що студенти значно активізувались відразу після зміни політичної еліти: саме в період після виборів Президента України, кількість студентських протестів значно зростає. З одного боку, в такому характері студентського руху можна помітити такий позитивний момент, що студенти завжди в курсі всіх подій та відповідним чином реагує на дії влади. З іншого боку, простежується певна прив’язаність студентських рухів до владних реформ, що показує нам залежність громадянської позиції студентства як такого та політичної еліти.

Після активних дій студентів в 2010 році, студентські самоврядування та молодіжні громадські організації (які складались переважно із студентів) в своїй більшості ставали об’єктами політичного впливу нової влади та опозиційних сил. Зокрема політизація молодіжних рухів призвела до фактичного зниження активності студентів на національному рівні, перейшовши під лояльність тієї чи іншої політичної сили. Студентські протести почали носити дещо локальний характер, та й то, проводячи свої дії, які не суперечать їх “покровителям”. Через фінансову зацікавленість, більшість студентських лідерів погодились на такі умови свого розвитку і тягнули із собою свої організації чи студентські самоврядування, проводячи власні заходи під егідою певної політичної сили. Це приводило до знищення студентського руху, як такого.

21 листопада на Євромайдан вийшли громадські активісти, журналісти та невелика кількість студентів на заклик “лідера думки” Мустафи Наєма, саме цю дату прийнято вважати початком Євромайдану, який переріс в “Революцію гідності”. Але студенти не були тут ініціаторами, і це пояснюється вищезгаданими факторами. Згодом, прокинувся студентський рух, 24 листопада близько 10 тис. студентів м. Львів вийшли на акцію протесту. 25 листопада, студенти Івано-Франківська знову висунули вимоги щодо звільнення Табачника з посади міністра освіти і науки, молоді та спорту. Після цього, вже 28 листопада, коли був оголошений загальнонаціональний страйк, за даними джерела української служби Deutsche Welle, протестувати вийшло кілька десятків тисяч студентів, що становило основну масу протестуючих. Після розгону студентів на майдані незалежності в м. Києві, почалася справжня революція вже зовсім з іншими вимогами та за участі українців усіх верств населення. Студентський рух в цій революції зіграв важливу, якщо не вирішальну роль.

Отже, студентські протести в Україні вже мають свою немаленьку історію та відрізняються своєю унікальністю та багатогранністю. Саме через відсутність “соціальних ліфтів”, які повинні допомагати більшості студентів у їхньому професійному становленні, студентська молодь використовує власні знання, високий рівень мобільності, харизматичність, активність у відстоюванні не тільки власних, а й загальнонаціональних інтересів. Крім того, хоча їх і дуже легко скомпрометувати, але так же і легко роздратувати, через набагато менший рівень терпимості ніж у українців більш старшого віку. Крім того, величезну роль відіграє студентське самоврядування, адже частіше за все воно стає рупором адміністрації університету, але також часто буває, що вони стають рупором студентства. В такому випадку студенти стають надзвичайно потужною силою перед будь якою зовнішньою чи внутрішньою загрозою.

ЛІТЕРАТУРА
1. Соціологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. – 4-е вид., випр. і доп. – К. : Вид-во Європейського університету, 2004. – 246 с.
2. Бурдье, П., Социология социального пространства. Санкт-Петербург: Алетейя. – 2007. – с. 14-49.
3. Джери Дэвид, Джери Джулия. Большой толковый социологический словарь. — М.: Вече; АСТ, 1999. — Т. 2. — 528 с.
4. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1993.
5. Студентський протест – це не для двієчників : (Журнал соціальної критики “Спільне”) [Електронний ресурс] / А. Мовчан. – 2011. – Режим доступу : http://commons.com.ua/oleksandr-bikbov-studentskij-prote/
6. Гонюкова, Л., Горбань Ю. “Вплив громадсько-політичних рухів на розвиток громадянського суспільства в Україні.” Гілея: науковий вісник 75 (2013): 508-510.
7. Боева, С. С., “Роль внепарламентской оппозиции в процессе трансформации политической системы украины.” (2011). Вiсник Одеського нацiонального унiверситету = Вестник Одесского национального университета/ ОНУ імені І. І. Мечникова. – Одеса : Астрапринт, 2011. – Том 16, Вип. 10: Сер. “Соціологія, політологія”. – рос.
8. Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті : (Журнал соціальної критики “Спільне”) [Електронний ресурс] / Д.Коркач – 2014. – Режим доступу : http://commons.com.ua/universitet-na-barikadah-studentsk/
9. Ukrainian Protest and Coercion Data : (Центр дослідження суспільства) [Електронний ресурс] – 2010. – Режим доступу : http://www.cedos.org.ua/uk/protests

Автор публікації: УДК 323.22-057.875 – Козачук М.Б., аспірант кафедри соціології факультету соціології Чорноморського державного університету  імені П. Могили, член Херсонського відділення організації “Соціологічної асоціації України”.